Форум Українських Колекціонерів

ГАЗ М-72 Мед.служба

Із середини 1955 року Горьківський автозавод розпочав випуск М-72 - оригінальної машини, яка об'єднувала повнопривідне шасі, розроблене на основі агрегатів армійського позашляховика ГАЗ-69, з комфортабельним на ті часи несучим кузовом «Побєди», посиленим завдяки встановленню додаткових силових елементів і накладних підсилювачів. Зовні машина відрізнялася значно збільшеним кліренсом, грязьовими щитками на задніх колісних арках і шинами 6,50-16 з протектором «ялинка». Саме для М-72 було розроблено нове масивне облицювання радіатора, яке потім було впроваджено і на модернізованій М-20В. Вперше в практиці вітчизняного автобудування тут було застосовано омивач вітрового скла, що діяв від педалі.

М-72 випускали серійно до 1958 року, і всього було зроблено 4677 штук.

Допрацьована журнальна модель з везерінгом. Із усіх моделей Побєд повнопривідну максимально спотворили. Мало того, що на ній мінімум елементів окремими деталями, так ще й умудрилися зробити кришку горловини бензобаку з обох сторін. Її по правильному було б перефарбувати, усунувши недоліки, але мені, якщо чесно, влом було цим займатися. Тому щоб відволікти увагу від дефектів, я зробив везерінг.

ГАЗ М-20В Победа, Патруль - ГАЇ

У своєму різнобічному застосуванні така машина не могла не потрапити і в розпорядження МВС. А з урахуванням статусу, у 50-х роках «Победа» була фактично єдиним службовим транспортом для керівного складу високих посад. Утім, машина не тільки «возила начальників», а й працювала «в полях»: її використовували служби регулювання вуличного руху (ОРВР), оперативні та патрульні групи. При цьому не сказати, що «Побєда» вирізнялася динамічними характеристиками: з 4-циліндровим нижньоклапанним двигуном об'ємом 2,1 літра потужністю 50 к. с. автомобіль міг розганятися до швидкостей лише трохи вищих за 100 км/год, а «сотню» набирати за довгі 46 секунд.



Перероблена журналка

ГАЗ М-20Г (ГАЗ-М26)

26 березня 1956 року конструктором ГАЗу Григорієм Вассерманом було підписано документ під назвою «Зміни в конструкції автомобіля М-20 у зв'язку із застосуванням двигуна ЗІМ». Так почалося проектування шестициліндрової швидкохідної версії «Побєди», призначеної для служби в КДБ як автомобіля супроводу урядових кортежів і «хвостового» автомобіля, а також для вирішення інших оперативних завдань, що стоять перед цим відомством. Виготовлення дослідного зразка в експериментальному цеху КЕО ГАЗ було завершено до 10 червня 1956 року, а його ходові випробування проводили починаючи з липня. Під час випробувань дослідний зразок автомобіля підтвердив відповідність вимогам, які ставив замовник, зокрема, його максимальна швидкість становила 132 км/год (у технічну характеристику внесли цифру 130 км/год), а розгін із 0 до 100 км/год із повним навантаженням займав 30 с, що значно перекривало показники базової моделі. За підсумками випробувань 17 вересня 1956 року заступником міністра автомобільної промисловості СРСР В. Я. Селіфоновим було «заднім числом» затверджено офіційні Технічні умови на автомобіль, з 1957 року розпочався його малосерійний випуск за індивідуальними замовленнями ДВУНу і місцевих управлінь КДБ СРСР, причому за твердженнями працівників заводу його здійснювали без будь-якої офіційної конструкторської документації. За різними даними, виробництво тривало до 1958 або 1959 року. Загальний випуск, за даними конструктора ГАЗу Бориса Дехтяра, становив не більше 100 штук

Спростовуючи поширений міф, передня частина цих автомобілів НЕ була подовжена; зовні вони не відрізнялися від масових «Побед» відповідного року випуску - це було особливо підкреслено в технічному завданні. А «коротке» крило з проставкою - ознака найбільш ранніх серій звичайної «Побєди», що виготовлялися в умовах дефіциту якісного прокату, через що ці самі проставки між крилом і передніми дверима і було введено в найперші роки випуску як тимчасовий захід.

Відмінності ж ГАЗМ-20Г від базової моделі полягали в адаптації двигуна, зокрема, встановили масляний радіатор і збільшений на 20 літрів бензобак. Крім того, запровадили дволанковий карданний вал, як на «ЗіМ», і задній міст зі зменшеним передатним відношенням, посилили підвіску. На спец.версії «Побєди» встановлювали звукові підсилювальні сигнали, для оповіщення в екстрений момент.



Конверсія на базі журналки. Робилася на основі музейного експонату. В принципі нічого складного. Єдине чим вона зовні відрізняється від стандартної моделі - це вивід системи вихлопу з іншого боку.

ГАЗ М-20 Победа Кабріолет, Лінейно-Контрольна Служба

Просто допрацьована і злегка перероблена журнальна модель. Автомобіль контрольної служби з антеною зв'язку. Кабріолети були не тільки у цивільних руках, а і державних службах.

ГАЗ 24-02 Волга-TAMRO

Наприкінці 70-х рр. фінська фірма Tamro Oy, що займається виробництвом медтехніки і фармацевтичних препаратів, у співпраці з радянським Всесоюзним науково-дослідним інститутом медичної техніки розробила лінійку реанімаційних автомобілів на базі серійної продукції, яку випускають радянські автозаводи.

Під час робіт було створено кілька моделей спеціальних медичних автомобілів, призначених для проведення реанімаційних дій на догоспітальному етапі. Реанімобілі було створено на базі мікроавтобусів РАФ-2203, УАЗ-452 і легкового автомобіля ГАЗ-24-02 Волга.

Реанімобіль на базі ГАЗ-24 був розроблений у двох варіантах, що відрізнялися між собою розмірами кузова. Перший варіант був створений на базі звичайної Волги, другий варіант - на подовженому шасі (збільшеному на 64 сантиметри, до 5,4 метра). Обидва варіанти мали однаковий склад реанімаційного обладнання, місце для розміщення носилок і місце супроводжуючого.

Серійне виробництво реанімобілів на базі мікроавтобусів РАФ було організовано в 1979-му році, до середини 80-х розпочався випуск машин на базі УАЗ, варіант же з Волгою так і залишився в дослідних екземплярах. Причиною відмови від запуску ГАЗ-Tamro в серію став великий обсяг переробок базового автомобіля, що відповідно значно збільшив вартість машини.

Також позначилася і мала висота кузова, що обмежувала можливості з проведення реанімаційних дій на ходу. Загалом було побудовано 8 машин на базі Волги: 2 на звичайному шасі, 6 на подовженому. З цього числа 7 машин експлуатували в СРСР, а одна машина потрапила в Чехословаччину. У Чехословаччині ГАЗ-Tamro було присвоєно бортовий номер 176, а сама машина експлуатувалася аварійно-рятувальними службами міста Прага.




Хенд мейд на базі журнальної моделі. Повна переробка кузова та салона.

UAZ-Tamro 452A '1988–1989

Наприкінці 80-х років за спеціальним замовленням відносно невелику кількість реанімобілів для Радянського Союзу фірма Tamro виробила на базі суцільнометалевого фургона УАЗ. Це був цілком виправданий крок, оскільки іншого вітчизняного шасі, на якому можна було б побудувати машину «Швидкої допомоги» для інтенсивного використання у важких дорожніх умовах, на той час просто не існувало.

Важливим був і той факт, що автомобілі Ульяновського автозаводу без особливих проблем могли експлуатуватися в умовах низьких і високих температур. З огляду на можливість роботи реанімобіля, наприклад, у районах Крайньої Півночі, фіни традиційно добре ізолювали кузов фургона. Так, у каркасну конструкцію навколо процедурного майданчика закладали 30-60-міліметрову ізоляцію, поверх якої кузов зсередини обшивали 3-міліметровою фанерою, і лише потім кріпили поверхню обшивки. Завдяки цьому вплив зовнішньої температури був мінімальним.

Крім того, для отримання поліпшеної ізоляції застосовували подвійні вікна процедурного майданчика і підлогу завтовшки 40 мм, у перегородці між кабіною і салоном розташовували нагрівальну установку потужністю 4000 ккал, а на даху процедурного майданчика розміщували ліхтар, що двічі відчинявся і давав змогу провітрити салон за кілька секунд. На даху також монтувався електричний вентилятор подвійної дії, який направляв повітря всередину або назовні. На замовлення також можна було комплектувати автомобіль установкою для кондиціонування повітря, а також термостатованим рідинно-паливним нагрівачем, який підтримував на потрібному рівні температуру в умовах холодної погоди.

Цікаво, що переважна більшість Tamro завершили службу до середини 90-х років, однак у медиків ці машини були настільки популярні, що іноді спецобладнання з реанімобілів, що базувалися на фургоні УАЗ, переставляли на нову ходову частину, включно з оригінальним високим дахом. У деяких регіонах такі «новоділи» зустрічалися навіть на початку 2000-х років.




Ще один хенд мейд на базі журнальної моделі. За основу взята модель раннього 451-го і перероблена під 452-й. Чому так? Під рукої іншого не було. Люблю складності ))) Була в мене, розсипана від чуми, Агатівська іграшка, з якої я і взяв розмір розширеногодаху (єдине що в ній було правильно). Ну і забрав на свою люк і грибок. Все інше це вже ручна робота.

УАЗ 3909 Автозак

Дивно, але фотки старої міліції знайти важко. Але такі, наряду з Хантерами і Патріотами їздили в нас по місто. Навіть один Симбір був фіолетового кольору. За основу взял модель газової служби з АНС. Убрав лишні вікна і зробив салон.

Санітарні Руссо-Балти



До початку Першої світової війни в Російській армії було всього дві санітарні машини. З початком війни ситуація докорінно змінилася. Незважаючи на відсутність досвіду експлуатації в армії автомобілів для перевезення поранених, одним із першочергових завдань військового командування стало формування автомобільних санітарних колон. Восени 1914 року Російсько-Балтійський завод відвантажив Військовому міністерству санітарний автомобіль, виготовлений на шасі № 339 моделі «С 24/40». Це був єдиний санітарний «Руссо-Балт», повністю побудований на заводі в Ризі. Надалі було ухвалено рішення закуповувати автомобілі цього призначення за кордоном і виготовляти спеціальні кузови на різних кузовних фабриках, використавши для них як іноземні, так і вітчизняні шасі.

Вітчизняні кузови для перевезення поранених з підвісними ношами розробив лікар Учбової автомобільної роти, відомий автомобіліст доктор Є.Ф. Климович. Починаючи з літа 1914 року, переважно в майстернях Учбової автомобільної роти за його системою було обладнано 50 автомобілів на шасі, що надійшли з військово-автомобільної повинності і куплені в Російсько-Балтійського заводу, і 300 автомашин - на шасі, придбаних в Англії та Франції. Після прибуття в Росію перших великих партій англійських і французьких автомашин до будівництва санітарних були підключені різні кузовні та екіпажні фабрики і майстерні в Петрограді, Москві та інших містах - столичні фірми «Ів. Брейтігам», «К. Крюммель», «А. Ф. Куранов» та «А. Є. Рогозін», московські «П. Ільїн», «Брати Крилови», «С. І. Суботін» та «А. І. Євсєєв». У невеликій кількості санітарні машини будували фірми «Емпеде» і “Гекманн” в Одесі, «А. Фрізен» у Ризі та різні екіпажні майстерні.

Для автомобільних санітарних загонів, сформованих різними громадськими організаціями, Імператорське Російське автомобільне товариство (ІРАТ) розробило більш простий кузов, що являв собою вантажну платформу, вкриту м'якими тюфяками і захищену брезентовим тентом. Санітарні машини «за типом, виробленим ІРАО», будували в Петрограді фабрики «Ів. Брейтігам» і «А.Ф. Куранов». Використовували шасі різних легкових автомобілів, зокрема й «Руссо-Балтів» моделей «С 24/40» і «Е 15/35». Останні 20 шасі моделі «Е 15/35» № 457, 460, 461, 463-465, 469, 471, 472-475, 477-484 було передано Військовому відомству навесні 1915 року, їх використовували здебільшого для встановлення санітарних кузовів.

Під час війни загострилася проблема підвищення прохідності автомобілів. Восени 1915 року Адольф Кегресс представив на розгляд Технічної комісії ДВТУ докладний опис модернізованої конструкції гусеничного рушія, на що негайно надійшла резолюція: «Вкрай бажано випробувати пристосування Кегресса на автомобілях різних систем, а особливо можливість їхнього застосування для броньових автомобілів, що може мати велике значення». Тоді ж за системою Кегресса було перебудовано один штабний автомобіль «Руссо-Балт С 24/40» (шасі № 579 серії XIII-біс) і п'ять санітарних машин - одна на шасі «Руссо-Балт». За неперевіреними відомостями з 1913 до 1915 року загалом було виготовлено чотири напівгусеничні «Руссо-Балти» різних моделей.

У вересні 1914 року була сформована і вирушила на Північний фронт автомобільно-санітарна колона ІРАО імені Спадкоємця Цесаревича. Її перші машини були виготовлені на Петроградській кузовній фабриці «Ів. Брейтігам» на шасі автомобілів, пожертвуваних членами ІРАО, серед яких був один «Руссо-Балт», ймовірно, моделі «С 24/30». За рік у складі колони перебували вже п'ять «автосаней» системи Кегресса, з них щонайменше одна машина на шасі «Руссо-Балт» і дві на шасі «Рено». Кожна з них мала вантажні причепи-сани з медичним обладнанням і запасом медикаментів.




Санітарка на базі С24-30. Він же Ландолє. За основу взята радянська модель, кузов якої постраждав від чуми. Тож весь кузов, починаючи від капотного відсіку і закінчуючи санітарною будкою, був виготовлений з нуля за допомогою пластику і шпона.




Санітарка на базі С24-40. Він же Торпедо. За основу взята теж радянська машинка, мабуть самий розповсюджений варіант із 5 можливих. Замінив спицеві колеса на колеса закритого типу (взяті з АМО), зняв дах і зробив імітацію зложеного, додав багажну сітку позаду (перероблена сітка з моделі ЗІС 101) та всановив ящик аптечки стандарту тих років. Ну і прапорці на крилах. В обох моделях встановлена прозора оптика з відзеркаленням.

Fiat Marea (185) Міліція

Буває так, що в мої руки попадають моделі в різному стані від друзів чи знайомих, котрим вони непотрібні. Я ніколи від такого не відмовляюся, бо в моделізмі може знадобитися все що завгодно. Навіть не пам'ятаю, хто і коли віддав мені цю модель, але чекала вона свого часу довго. І згадав я за неї спонтанно, шукаючи колеса на іншу модель. Це звичайна китайська Буражка, але виконана непогано, навіть оптика окремими деталями. То ж і вирішив дати їй друге життя в якості конверсії на тему міліції, а саме Чергової частини. Хотілося чогось простого після складних консерв. З нею так і є, бо роботи небагато. Перефарбував, замінив колеса на фіатовські з журналки ПММ, трішки підфарбував салон (сам він світлий, виділив темним підлогу, торпеду і задню полку), допрацював кузов і наніс деки. На мій погляд, вийшло непогано. А на питання, чи була така на службі міліції, відповім - скоріше всього, так як авто доволі підходяще. То ж модель зроблена по стандарту автомобілів того періоду.

Peugeot Boxer (250) ЕМД

Боксери прийшли на зміну ГАЗелям, в основному. Авто непогане, але як і люба іномарка, дороге в обслуговуванні, тим паче для державних установ. До того як надійти на служби медичних закладів країни, вони довгий період стояли на стоянці під відкритим небом. Не знаю, чи то було пов'язано з розтаможкою, чи то депутатня не могла поділити кому і скільки дарувати по містам, але факт залишається фактом. Тому, коли авто потрапили до водіїв, вони були вигорівшими і вицвівшими, з пересохшими ущільнювачами. І лампічились вони власними силами тих же водіїв. Але, тим паче, їх і зараз можна побачити на дорогах міст наряду з новішим поколінням. Що стосується зовнішнього вигляду, то варіацій просто безліч. Від різних комінацій написів і сніжинок, до різного розташування лукік, вентиляції чи кондиціонеру, а також бокового скла двері санітарного відсіку.




Клнверсія зроблена на основі моделі від Мондо. Там різноманітні розмальовки, але одне незмінне, це тип кузова - фургон. Тому треба вирізати ніші під вікна на задніх дверях і боковій. А метал кузова просто товстеленний в цих місцях, тому цей процес доволі геморойний. А ось салон, навпаки, пасажирський. Добре що є перегородка. Тому, все що за нею видаляється і робиться медичний салон. Сильно не заморачувався, але все основне є. Люк на криші позаду, вентиляція в центрі. Окрім цього вирішив зробити скло бокової двері з декількох елементів, з відкритою секцією. Люк і це скло затоновані. А ось на заднє остеклення нанесена біла самоклейка. Допрацьована оптика і сам кузов. Декалі і номери міста Києв.